Фільми-переможці Каннського кінофестивалю, які вже стали класикою

Безліч знакових режисерів і видатних картин отримували цю нагороду за майже сторічну історію. Вмістити всіх в одну добірку просто неможливо, отож ми вирішили пригадати ключові з них. Цей список можна вважати топом нашої редакції, до якої не увійшли ще десятки геніальних картин.

«Паразити», 2019

Ім'я талановитого корейського режисера Пон Джун Хо стало відомо широкій публіці саме завдяки грандіозному тріумфу «Паразитів» в Каннах, а згодом і на «Оскарі». У фільмографії автора і раніше було багато цікавих робіт («Матір», «Спогади про вбивство»), але цей фільм став справжнім проривом.

Мікс комедії, соціальної драми та напруженого трилера, який дарує глядачу весь спектр можливих емоцій. Це історія про класову нерівність та про непереборне бажання людей паразитувати на комусь іншому.

«Дерево життя», 2011

Терренс Малік — один з найсамобутніших американських режисерів, а «Дерево життя» можна назвати квінтесенцією його стилю — тут поєднуються особисто-чуттєве та глобально-філософське, медитативна насолода природою та яскраві символи, естетична форма та глибокий зміст.

Це історія чоловіка, який починає згадувати своє дитинство, свою родину, свої переживання, сумніви, враження, думки та емоції, які з самого народження формували його особистість. Ми бачимо як з маленького паростка виростає велике дерево.

«Та, що танцює у темряві», 2000

Цей шедевр був створений дуетом легендарного данського режисера Ларса Фон Трієра, який певний час був персоною нон грата в Каннах, та видатної ісландської співачки Бйорк, яка не лише написала чудову музику, а й майстерно виконала провідну роль.

Одночасно безнадійна та обнадійлива драма. Фільм розповідає про нещасну іммігрантку, яка працює на заводі, сама виховує сина і поступово втрачає зір. Темряву реального світу вона балансує яскравою фантазією, періодично уявляючи себе героїнею мюзиклів.

«Кримінальне чтиво», 1994

Коли у Квентіна Тарантіно запитали чому він так і не зняв нічого кращого за «Кримінальне чтиво», він відповів: «А хто взагалі зняв?». Стрічка дійсно стала справжньою класикою кіно та зробила свого автора однією з найяскравіших зірок голлівудського небосхилу.

Шалена та видовищна гангстерська комедія, що демонструє два дні з життя різних злочинців. Чудернацьким чином їх долі переплітаються і призводять до найнеочікуваніших наслідків. Фірмові діалоги, культові сцени, багато крові і чорного гумору — цей фільм точно варто подивитись.

«Дикі серцем», 1990

Один із головних американських незалежних режисерів і людина, яка назавжди змінила серіальну індустрію. Видатний сюрреаліст кінематографа, співець підсвідомого та непізнаного, менестрель сновидінь — великий та жахливий Девід Лінч.

Це пристрасна, яскрава та дика суміш любовної історії з кримінальним роуд-муві, яку режисер приправив ще й казковими алегоріями. Окремо виділяється неймовірно харизматичний акторський дует Лори Дерн і Ніколаса Кейджа в піджаку зі зміїної шкіри, який є символом його індивідуальності та віри в особисту свободу.

«Париж, Техас», 1984

Фільми німецького класика Віма Вендерса неодноразово тріумфували в Каннах, але головний приз отримав лише «Париж, Техас». Ця картина вражає своєю візуальною естетикою, витонченою роботою з кольорами та драматичністю історії.

Одного дня в один із техаських барів заходить чоловік і майже одразу непритомніє. Він не пам'ятає ні хто він, ні звідки, єдина підказка — записка з номером телефона. Виявляється, що це номер брата і що цей чоловік вважається зниклим вже чотири роки.

«Таксист», 1976

Мартін Скорсезе — жива легенда світового кінематографа. Його кар'єра триває вже понад 50 років, а «Таксист» й досі лишається одним із головних фільмів. Стрічка отримала не лише Золоту Пальмову Гілку, а ще й 4 номінації на «Оскар».

Це сповнена болю та самотності історія Тревіса Бікла — ветерана в'єтнамської війни, який намагається соціалізуватись і знайти своє місце у післявоєнному Нью-Йорку. А робота нічного таксиста, яку він обирає через безсоння, дає можливість познайомитись з дуже різними людьми.

«Солодке життя», 1960

Безсмертна класика італійського неореалізму. Одна з найкращих робіт одного з найкращих режисерів, величного маестро Федеріко Фелліні. Картина, яку намагалась заборонити католицька церква. Картина, яка створила термін «папараці». Її новаторство і заслуги перед кінематографом можна перераховувати дуже довго.

Це історія про життя світського журналіста, у виконанні неперевершеного Марчелло Мастроянні. Гучні, але пусті вечірки, набридла розкіш і безнадійні спроби знайти в цьому всьому справжню красу життя.