«Види милосердя» — химерний та безкомпромісний триптих Йорґоса Лантімоса

Світова прем'єра картини пройшла у травні на Каннському кінофестивалі, де журі відзначило її за майстерну акторську гру. Дещо пізніше, у липні, на Одеському фестивалі відбулась українська прем'єра, а зараз фільм нарешті дістався широкого прокату за підтримки дистриб’ютора Kinomania.

Режисер

Йорґос Лантімос — грецький режисер, сценарист, продюсер, театральний постановник та фотограф. Починаючи з 2009 року, кожен його фільм неодмінно отримував якусь престижну нагороду: різноманітні призи Каннського та Венеційського кінофестивалів, «Золоті глобуси» та «Оскари».

Кіномани давно захоплювались роботами режисера, але для широкого загалу ім'я Йорґоса прозвучало після тріумфу «Фаворитки». Грандіозний успіх торішнього шедевру «Бідолашні створіння» остаточно зробив талановитого грека суперзіркою сучасного кінематографа.

Сюжет

Нова картина являє собою триптих, кожна частина якого триває майже годину і цілком заслуговує бути самостійним фільмом. Перед нами розгортаються три окремі історії, об'єднані загадковою фігурою R.M.F. та спільними темами.

Деспотичний бос, який бажає контролювати кожен крок свого інертного та нерішучого підлеглого. Поліцейський, який спочатку не може прийняти втрату дружини, а потім — повірити у її повернення. Жінка, яка, бувши членом загадкової секти, намагається знайти месію, що стане її духовним лідером.

Повернення до витоків

Над сценарієм стрічки разом з Лантімосом знову працював Ефтіміс Філіппу — його земляк і однодумець, що був співавтором майже усіх стрічок режисера, окрім двох останніх. І це повернення одразу ж відчувається: тим, хто полюбив автора за «Бідолашних створінь», треба бути готовими до чогось зовсім іншого.

Фільм більше схожий на ранні роботи Йорґоса. Авторитарність керівника з першої новели чимось нагадує «Ікло», містичність і жертовність другої — «Вбивство священного оленя», а загадкова секта, дивним чином пов'язана зі смертю, — «Альпи».

Акторські роботи

Картини автора завжди відзначали за акторські роботи, і «Види милосердя», де кожному з артистів вдалось створити по три абсолютно різні, але напрочуд колоритні образи, не став виключенням.

Джессі Племенс за свій перформанс отримав нагороду найкращого актора на цьогорічному Каннському фестивалі, а з «Бідолашних створінь» сюди перекочували прекрасна Емма Стоун, неймовірний Віллем Дефо та чарівна Маргарет Кволлі. Останню ми зовсім скоро побачимо ще й у «Субстанції», яка вийде в український прокат у жовтні.

Аудіовізуальний стиль

Починаючи зі вступних титрів стрічка вражає вишуканістю свого аудіовізуального ряду. Потужні автомобілі та дизайнерські інтер'єри, яскравий мікс кольорів та стильні костюми, що підкреслюють індивідуальність героїв.

Окремої уваги заслуговує саундтрек Джерскіна Фендрікса — британського музиканта, якого Лантімос знайшов перед початком роботи над «Бідолашними створіннями» і який, схоже, стає тепер постійним співавтором режисера. Його тривожна музика, яка не схожа ні на що інше, чудово доповнює химерну атмосферу стрічки.

Залежність та жертовність

Картина висвітлює багато психологічних та соціальних проблем, дещо гіперболізуючи їх, аби ще сильніше вразити глядача, вивести із зони комфорту та змусити задуматись. Провідними темами стають емоційні потреби людини, її залежності та жертовність заради їхнього задоволення.

Небажання самому приймати рішення та брати відповідальність за власне життя. Хворобливе переживання втрати та страх самотності, який змушує терпіти найжахливішу поведінку партнера. Бажання бути частиною чогось більшого, що відкриває мозок для впливу різних сект.

Що ж означає R.M.F. ?

Одне з головних питань після перегляду — хто ж цей загадковий чоловік, який з'являється у всіх трьох епізодах та позначений ініціалами R.M.F.? Режисер туманно відповів, що це лише елегантний спосіб зв'язати історії, але в інтернеті вже багато теорій з цього приводу.

Є досить ґрунтовні варіанти, які розшифровують абревіатуру, як “Redemption (спокута), Manipulation (маніпуляція), Faith (віра)”, підкреслюючи ключові теми кожного з розділів. Однак знайшлись і більш веселі трактування на кшталт “Random Motherf***er”.

Вердикт

Це доволі похмурий та жорстокий фільм, хоча і не без фірмового чорного гумору. Тут неймовірно стильний аудіовізуальний ряд, вражаючі акторські роботи та значна кількість важливих соціальних проблем, на які автор прагне звернути увагу.

«Види милосердя» стануть справжнім дарунком кіноманам зі стажем, що полюбляють химерний, безкомпромісний та дискомфортний стиль ранніх проєктів Лантімоса, але разом з тим вони можуть дещо спантеличити тих, хто став прихильником режисера лише після перегляду «Бідолашних створінь».

Читайте також все про режисерський стиль та «фішки» Йорґоса Лантімоса за посиланням.