Фільми та стиль режисера Віма Вендерса

Сьогодні ми розповімо про фірмовий стиль живого німецького класика Віма Вендерса і три його роботи, які отримали визнання в Каннах. З них дві старі стрічки, які вважаються найбільш знаковими в фільмографії автора, та новий реліз, що вийшов на українські екрани у листопаді.

Режисер

Вім Вендерс — німецький режисер, сценарист, продюсер та фотограф, постійний гість та лауреат усіх найпрестижніших кінофестивалів. Він почав знімати кіно ще тінейджером і продовжує вже майже 60 років (24 з яких був ще й президентом Європейської кіноакадемії).

Його роботи ставали культовими ще у 80-ті, але й зараз кожен новий реліз є справжньою подією для кіноманів з усього світу. В арсеналі його робіт такі легендарні стрічки, як «Небо над Берліном», «Париж, Техас», «Стан речей» та інші, про деякі з них ми сьогодні поговоримо.

Стиль

Кінематограф Вендерса повільний, естетичний та неймовірно поетичний. Йому властиві довгі кадри та прольоти камери, яка постійно спостерігає і наче милується чимось. Відчуттів тут зазвичай значно більше, ніж вчинків.

Режисер регулярно чергує чорно-біле та насичено-кольорове зображення і кожного разу ця зміна несе свій особливий символізм. Фільми зазвичай мають спокійний темп, але разом з тим вони насичені бурхливими емоціями, що можуть виражатись в одному лиш погляді героїв.

Париж, Техас (1984)

Одного дня в один із техаських барів заходить чоловік і майже одразу непритомніє. Він не пам'ятає ні хто він, ні звідки, єдина підказка — записка з номером телефона. Виявляється, що це номер брата і що цей чоловік зник ще чотири роки.

Крім інтриги, яка розкривається поступово і постійно підтримує глядацький інтерес, варто відмітити і глибоку драму персонажів, їх біль, що не завжди промовляється відкрито, але який завжди можна відчути зазирнувши їм прямо в очі.

Вендерс вражаюче працює зі світлом, створюючи свою насичену і різноманітну палітру, та насолоджується красою пейзажів.

Це дуже американська стрічка: тут є елементи роуд муві, несамовитий блюз та колаж майже всієї країни від пустель і придорожніх мотелів до одноповерхових пригородів та мегаполісів з їх хмарочосами.

Тут відчувається американский дух: можливість втратити себе і втекти, насолоджуватись своєю самотністю і в будь-який момент віднайти себе і почати все спочатку.

Ідеальні дні (2023)

Медитативна ода репетативній щоденній рутині. Головний герой — прибиральник токійських громадських туалетів, який з надзвичайним завзяттям та вражаючим професіоналізмом виконує свою роботу.

А у вільний час він слухає старий рок на касетах, читає паперові книги, що купує в одній і тій самій книжковій лавці, вирощує рослини в горщиках, обідає в парку, фотографує дерева на старий плівковий фотоапарат, відвідує один ресторанчик і так живе свої ідеальні дні.

Небо над Берліном (1987)

Історія двох янголів, що з небес дивляться на Берлін. Вони спостерігають за людьми, слухають їх думки, трохи заздрять їм та навіть закохуються в них.

Це портрет тогочасного Берліну, розділеного міста чиї половини відрізняються майже у всьому. Хоч і без видимої стіни, але так само розмежовані небесний світ з земним.

Янголи дивляться на все з висоти, камера рухається вільно і плавно, а зображення чорно-біле. Проте, як тільки з'являється людський погляд — проявляються всі кольори життя, а камера наближається до облич, щоб відчути кожну емоцію.

Життя янгола позбавлене фізичного: вони не можуть торкнутись когось та відчути біль, не можуть смачно поїсти та ніколи не були дітьми. Так, ці відчуття не тільки приємні, але саме вони додають кольорів, роблять нас живими.

Фільм відчувається дуже поетичним завдяки тому, що ми постійно чуємо монологи, що відбуваються в думках людей. Їх написав Петер Гандке, нобелівський лауреат з літератури.

Мелодійності додає музика Ніка Кейва, а постмодернізму — роль Пітера Фалька, того самого лейтенанта Коломбо, який тут грає самого себе.

Стрічка свого часу отримала приз за найкращу режисуру.