Рецензія на «Я Капітан»

Картина дебютувала минулої осені на Венеційському кінофестивалі, де отримала приз за найкращу режисуру. Згодом послідувала й номінація на Оскар в категорії «Найкращий міжнародний фільм».

Режисер

Маттео Гарроне — італійський режисер, сценарист та продюсер. Володар двох гран-прі в Каннах, лауреат Європейської кіноакадемії та Золотого Глобуса. Його називають наступником традиції італійського неореалізму та одним із головних авторів в сучасному національному кінематографі.

У творчості Гарроне є дві крайності: похмуре і приземлене зображення темних аспектів життя («Гоморра», «Догмен») та яскраві вигадки («Піноккіо», «Казка казок»). Новій стрічці вдається гармонійно поєднати ці дві протилежності.

Сюжет

Двоє шістнадцятирічних сенегальських підлітків, Сейду та Муса, мріють потрапити до Європи. Хлопці прагнуть стати відомими співаками і тим самим допомогти своїй родині вибратися зі злиднів, в яких вони живуть на батьківщині. Друзі вирушають у своєрідну одіссею, навіть не уявляючи, наскільки тернистим буде цей шлях.

Фільм натхненний тисячами реальних історій африканських мігрантів та їх спроб дістатися Італії, яка через своє географічне положення стала для них «землею обітованою».

Достовірність

Гарроне дуже хотів зробити картину автентичною і достовірною, наскільки це можливо для людини, яка народилась у Римі. Він ретельно досліджував тему і запросив консультантом хлопця, який сам здійснив подібну «подорож».

Ба більше, в акторському складі немає професіоналів — Маттео спеціально їздив до Сенегалу і шукав серед простих людей. Від розуміння цього факту, чуттєва та емоційна гра Сейду Сарра вражає ще більше. На Венеційському кінофестивалі хлопець заслужено отримав приз найкращому молодому актору.

Біль та краса

Стрічка одночасно розбиває серце й зцілює його. Жахлива суворість зовнішнього світу чергується з мрійливою чарівністю внутрішнього, а пустеля з морем настільки ж небезпечні, наскільки й прекрасні.

Окрім природних перепон, на своєму шляху герої стикаються ще і з людськими. Бездушність та беззаконня, жорстокість та жадібність, спроби побудувати своє щастя на нещасті інших. Але разом з тим, ми бачимо щире бажання допомогти, прийняття відповідальності та справжню дружбу.

Вердикт

Здається, режисеру вдалося досягти своєї мети. Фільм не просто вражає драматизмом розказаної історії або естетичним візуальним рядом. Він змушує нас, європейців, поглянути на світ очима африканських мігрантів і переосмислити своє відношення до них.

Побачити в цих людях не просто кумедних або надокучливих продавців сувенірів біля Колізею, а й мрійливих підлітків, які пройшли нелюдські випробування. Заплативши величезну ціну, вони здобули частину тих прав і можливостей, які ми маємо від народження.