Рецензія на «Повстання штатів»

Автором цього антиутопічного бойовика став британець Алекс Ґарленд, відомий своїми нестандартними фантастичними картинами «Ex Machina», «Анігіляція» та «Чоловічий рід».

Творчий шлях Гарленда заслуговує окремого допису (вважайте це невеликим спойлером), проте сьогодні ми сконцентруємось на новому фільмі режисера. Рекордний бюджет у $75 млн, талановиті актори, важливість теми та креативність авторського погляду — тут є про що розповісти.

Сюжет

Події відбуваються у недалекому майбутньому на території США. Декілька штатів вирішили оголосити незалежність, і тепер майже вся територія держави охоплена полум'ям громадянської війни.

Протагоністами є двоє досвідчених журналістів, які намагаються встигнути взяти інтерв'ю у президента, поки Вашингтон ще тримається. До них приєднуються старенький наставник та молода дівчина, яка сама потребує певного менторства. Задля досягнення цілі, команді доведеться перетнути значну частину країни та на власні очі побачити всі жахіття війни.

Акторський склад

Яскравий жіночий дует складається з Кірстен Данст («Людина-павук», «Меланхолія») та Кейлі Спейні (нещодавня «Прісцилла» та мінісеріал «Розроби» від Гарленда). Їх доповнює харизматичний чоловічий дует у лиці Вагнера Моури («Елізіум», «Нарко») і Стівена Гендерсона («Дюна», «Усі страхи Бо»).

Також варто відзначити другорядних персонажів, серед яких виділяються Джессі Племенс — чоловік Кірстен Данст, якого можна було бачити в нещодавніх «Вбивцях місячної повні», та Нік Офферман, відомий ролями в багатьох успішних серіалах.

Стиль

Аудіовізуальний стиль заслуговує окремої згадки, оскільки він тут виконує не лише естетичну функцію. Значну частину хронометражу на екрані розгортається жорстока картина, проте Ґарленд спеціально додає виразні художні прийоми, щоб розворушити нас, не давши звикнути до насильства.

Яскраво-червоні окуляри та нафарбовані нігті бійців, естетика польових квітів і лісових пожеж, музика, що різко контрастує з відеорядом. До прикладу масштабне пересування армії під романтичну мелодію. Фільм дійсно відчувається як емоційні американські гірки.

Погляд журналіста

Стрічка досліджує професію журналіста: їх бажання застерегти людей і зробити світ кращим. Той адреналін, що охоплює і веде в моменти ризику, і звісно ж та славнозвісна «товстошкірість», яка неминуче приходить з досвідом.

Режисер обрав протагоністами військових фотокореспондентів зовсім не випадково. Він хотів відтворити цей нейтральний погляд, який без зайвих слів фіксує жахи як самої війни, так і її вплив на людські життя. Ґарленд ніби створює колаж несамовито потужних кадрів, які врізаються в саме серце і не потребують додаткових пояснень.

Люди під час війни

На фоні бойових дій ми бачимо різних людей з різними реакціями на те, що відбувається. Хтось боїться і не може втримати своїх емоцій, хтось панікує, хтось намагається стати героєм, хтось вирішує залишитись «поза політикою», а хтось навіть збоченим чином «кайфує» від цього.

Картина показує людей, які вбивають, аби не вбили їх самих, та людей, які насолоджуються тією владою, що надає зброя в руках. Дітей, які різко черствіють і дорослішають, та дорослих, що безповоротно втрачають усі свої життєві орієнтири.

Умовність конфлікту

Оригінальності стрічці додає те, що автор навмисно вирішив не вдаватись у деталі конфлікту. Ми так і не дізнаємось які штати й чому вирішили повстати. Не з'ясуємо, які рішення призвели до цього протистояння і хто в ньому правий. Часто навіть не буде зрозуміло хто з ким воює.

Це зроблено заради того, щоб продемонструвати всю безглуздість та неприродність війни. Показати, що залишається, коли прибрати ідеологічне наповнення — лише жорстокість, руїни, поламані людські долі та смерть.

Вердикт

Алексу Ґарленду вдалося створити дуже оригінальне й водночас потужне антивоєнне висловлювання. Не вдаючись у причини та передумови, він виразно демонструє абсурдну сутність війни, ніби фотографуючи ті понівечені життя та душі, які вона залишає по собі.

Хтозна, можливо з часом ця стрічка стане в один ряд із визнаною класикою жанру на кшталт «Апокаліпсису сьогодні» Копполи або «Тонкої червоної лінії» Маліка. А може, як і попередні фільми режисера, залишиться цікавим та самобутнім експериментом для обмеженого кола поціновувачів.