Рецензія на «Зону інтересу»

15-го лютого в столичному кінотеатрі «Оскар» відбулась прем’єра стрічки, організована кінокомпанією Артхаус Трафік. Ми із захопленням переглянули новинку і вирішили поділитися своїми враженнями в нашій новій рецензії на цей потужний? фільм.

Режисер

Джонатан Глейзер — британський режисер, сценарист та кліпмейкер єврейського походження. Він починав свою кар'єру з рекламних роликів («Guinness», «Stella Artois») та музичних кліпів для таких популярних виконавців, як Radiohead, Massive Attack та Nick Cave.

«Зона інтересу» — це вже четверта повнометражна робота Джонатана. Серед його попередніх стрічок можна відзначити фантастичну драму «Побудь в моїй шкірі» зі Скарлетт Йоханссон в головній ролі.

Сюжет

Фільм показує простий, рутинний побут однієї сім'ї: затишний будиночок і розкішний зелений сад, купання на річці та приїзд родичів. Але є один нюанс: їх батько — головний комендант концтабору Аушвіц, який знаходиться буквально за стіною від їх дому.

Той факт, що поруч з ними розташовується справжнісіньке пекло, ніяк не заважає дружині, яка так тішиться, коли її називають «королевою Аушвіцу», будувати для своєї сім'ї «справжній рай на землі».

Акторський склад

Головну роль проникливо виконала одна із найталановитіших сучасних німецьких акторок — Сандра Гюллер. Цьогоріч артистка вже отримала свою номінацію на «Оскар», але за іншу картину — «Анатомію падіння». Не менш вражаючу акторську роботу демонструє також її партнер, Крістіан Фрідель.

У спеціально вибудованих декораціях будинку знімальна команда змогла так майстерно розмістити камери, що актори відчували, ніби дійсно живуть там, і могли вільно імпровізувати.

Історичний контекст

Глейзер екранізує однойменний роман британця Мартіна Еміса, проте, на відміну від письменника, не приховує справжні імена. Це реальна історія реальної родини, яка настільки вразила режисера, що той присвятив 2 роки детальному вивченню теми та зміг досягти майже повної достовірності.

Зйомки проходили біля самого музею Аушвіцу, поряд з містом Освенцим. Автентичні декорації були побудовані буквально в сотнях метрів від оригінального будинку, де жило численне сімейство Гьоссів.

Делікатна демонстрація зла

Важливою особливістю стрічки є те, що вона не показує самих жахіть концтабору напряму, а робить це більш делікатно, дрібними деталями. Чоловік, що залишає чоботи біля будинку, щоб їх відмили від крові, або жінка, яка отримує шубу та одразу нишпорить по кишенях в пошуках схованих єврейських коштовностей.

Ідилічний день на річці може перервати попіл, який в неї скинули, а вогонь крематоріїв забарвлює ніч багряно-червоним кольором. Чим саме удобрюються рослини, які повинні приховати ту саму стіну, краще навіть не казати.

Вердикт

Завдяки витонченій подачі, стрічка вражає і жахає не менше, ніж історичні хроніки. Кожна фраза, кожна дрібниця змушує глядача замислюватись і лякатись. Картина настільки ж важка, наскільки й важлива: вона відсторонено споглядає за злом, що поступово зароджується в людях непомітно, для них самих.

Майстерна режисура створює потужні образи та чергує їх з видами сучасних музейних кімнат. Вона демонструє наслідки того, як люди спокійно будували своє життя на чужих смертях та ігнорували все, що знаходилось поза зоною їх інтересу.